будь ласка вкуси мене зуби хай лишать відбиток
таємне знамення бо ж тіло нікому не скаже
чекаючи сонця ми добре навчилися жити
мов сонця не буде ми звикли до темряви майже
ми майже осліпли зіниці у наших долонях
навчилися чути зітхання рожевої плоті
а сонце не сходить не гріє сакральний вогонь і
сигнальні ракети залишені кимось на потім
не вміють літати а навіть якби то байдужа
бездонність небесна полою хвости їхні вкрила б
лиши сентименти чужим порятованим душам
ця ніч просить крові взамін пропонуючи крила
вона нескінченність дарує своїм фаворитам
вкуси мене чуєш я губи підставлю і груди
це вихід єдиний покірно її полюбити
бо зорі дотліли а сонця ніколи не буде