Мені за останній тиждень вже кілька людей казали, що щось сильна заплутана історія,що я розповідаю…
В принципі я ніколи нікому все не кажу. З різних причин, але в основному тому, що в періоди «словесного поносу» я сама ще не повністю бачу всю ситуацію, а потім відпадає потреба «неконтрольованого вивільнення інформації». Коли він проходить перетворююся на нормальну людину, але час до перетворення є нестерпним. Для всіх оточуючих – бо тоді я нестерпна, і для самої себе бо я сама собі псую життя.
Так от. За все моє життя я маю різні періоди, і в них спілкуюся з різними людьми. Деколи досить відверто і близько, деколи це змінюється на певні підозри. Але ця зміна відбувається дуже часто і досить радикально. З 6-7 класу починаючи в мене була тільки одна дійсно справжня подруга, справжній друг, з якою я до цього часу дуже, просто дуже-дуже добре спілкуюся, а всі інші мої «подруги» чомусь переходять в розряд «ігнор» і «enemy». І знову це повторилося…. Спочатку я думала «не зійшлися характером», але може проблема в іншому?
Дитсадок-дитсадком, але мене це все порядком дістало. Реально ці всі ситуації,що складаються нагадують одна одну і тому це все більше і більше виглядає, що проблема саме у мені. Так: і такий черв’як в моїй голові присутній.
Я весь час вважала,що вмію дружити, повністю довіряти певній людині і ні на хвилю не сумніватися в присутності «віддачі». Це не завжди виходило, але я старалася. Хоча досить наївно з моєї сторони було так сильно ідеалізувати близьких до мене людей, ну що ж… так воно було.
Але це вивернулося мені абсолютно іншою стороною. Повністю протилежною. Ну що ж. Так воно і буде. Неприємно мати вже третю людину з «таким» поглядом в мою сторону…
Так от… про заплутану історію. Спробую просто жити далі…