Тишина.....це те що кожного ранку вона чула, прокидаючись в сльозах..Не рухаючи тих днів, коли сусідська дитина будила своїми криками....було дуже самотньо того ранку, дощ на вулиці, жахлива погода але й підходяща погода для самотності... В один момент вона зрозуміла-закривавлений труп, який лежав на ліжку-це був він...Обличчя, на фоні темного довгого волосся, особливо відрізнялось блідістю....воно було вимазане чорною помадою та кров'ю... Холод...це також частина її ранку...біль у грудях стримує сльози.... Труп...ти не більше ніж його прекрасне холодне тіло....втілення усіх моїх мрій...ти усе для мене...я не могла дати тобі можливості піти...покинути мене, а що ще інше-найти іншу...Ніколи?! Кров на моїх руках та обличчі-це нічого не означає, ...ванна не змиває крові з душі... Ранок не може тривати вічність, я про це так і ніколи не дізналась, бо сама стала вічністю....його існуванням..... Почуття змиті....змиті водою, у воді кров. Вода не змиває наших гріхів, вона змиває страх....страх перед вічністю. Страх, він спалює, туйнує з середини мене.......... Я відкриваю очі......його білосніжна шкіра, на фоні темнуватого довгого і неслухняного волосся, високий і такий витончений, стрункий, з якимись незвичайними світло-блакитними очима.... Страх.............він так близько...тихий шелест...знову ранок, знову вона на ліжку......холодні сльози.......не відчутно ритму серця..........