Вчера весь вечер культурно просвещала себя. И не чем попало, а именно перлами украинской культуры, вернее сказать её современными достижениями) Попала мне в руки очень занимательная книженция – Кузьма Скрябин «Я, «Победа» и Берлин». Это его вторая автобиографическая работа, которая с первых же строк привела меня в восторг. Надеюсь так будет и дальше. Для тех кто хоть немного понимает украинский язык предлагаю всего лишь крохотную часть сего шедевра))) Речь пойдет о автомобиле «Победа», который стал чуть ли не главным героем рассказа.«Салон «Побєди» - це історія, гідна окремої повісті. Ви відчиняєте двері, які важать, напевно, як цілий автомобіль «Таврія» з чотирма особами на борту, і попадаєте у велику і простору квартиру з двома диванами. Заднє віконце, розміром з люстерко для, яке входить у комплект бритви «Харьков», створює незабутню атмосферу спокою і комфорту. Крізь нього не видно нічого ані з солону, ані з вулиці. Таке віконце. Над заднім диваном аркоподібне склепіння даху машини підкреслює нескінченність всесвіту і створює ілюзію прекрасного чистого неба, яке загинається у вас над головою і падає нафіґ кудись за диван, тим самим, стверджуючи гіпотезу, що земля кругла…Переднє, тобто вітрове скло, щоб не відволікати водія від спокійної, по-домашньому затишної атмосфери внутрішнього світу «Побєди» бардаком, який твориться на дорозі, було продумано вузькою щілинкою, переділеною посередині планкою, як захисні окуляри токаря, майже не було видно нічого в обидва боки – туди і назад. Тобто людина, яка мала щастя керувати цією квартирою на колесах, жила своїм життям, і безпекою своєї подорожі завдячувала решті водіїв, у яких боліли голови, як з нею розминутися на дорозі». Жаль, конечно, но перевести это на русский язык просто невозможно. Весь кайф то и заключается в этом необычном украинском наречии)

Читая эту книгу я так ржала, что моя мама проснулась... она думала, что я сошла с ума) А сегодня читала ее в маршрутке улыбалась сама себе))) интересно что обо мне люди подумали)
[389x520]