Знову нічна тиша полонила місто,
Ну а все забуте – знову ожива,
Знову преді мною пропливає чисте,
Як сльоза, прозоре, ніжне почуття…

Ні це не любов, адже то омана,
Ти спочатку віриш, віриш, що взлетиш,
Та після взмаху крил чекай розчарування...
Зневірена тепер від реальності біжиш
А.Харченко

***
І ось, я знову стою там,
Де ми розстались дітворою,
Де ті слова, що ти казав,
В мені котилися луною…
Стою я там, стою не вперше,
І чути знову трелі солов‘я,
А десь крокує знову осінь,
І знову котиться сльоза…
Так, ці всі слова я вже казала,
Казали й ви їх у віршах,
Але ж так доля склалась,
Що опинились ми на різних літаках…
І один-одному ми обіцяли,
Що ми зустрінемось ось тут,
На цьому місці, де тримали
Все наше дитинство у руках…
Зустрітись мали через рік…

Закінчилась зима, а потім і весна,
Пройшов вже рік, і не один…
Так, я стою, стою чомусь одна…
І лиш тіні з минулого проскальзують зрідка…
Ти не прийшов…а сонце вже сідає…
Вже миле літечко мене кидає…
Ну що ж, прийду я через рік,
Ще рік я почекаю…
А.Харченко

***
Колись, тобто зовсім недавно,
писали ми листи…
Писали їх чорнилом на папері,
І вкладали в них часточку душі…

Тепер не потрібні нам пера,
Не потрібні почуття взагалі,
В коханні наступила та ера,
Коли закохані не роняють сльози…

Але ж колись текли вони рікою,
І зрадницьки змивали останнії слова…
А ми із посмішкою сумною,
Ще вірили тоді в великі почуття…

Ну а тепер? Ну надрукуєш ти листа,
Напишеш, що його кохаєш, шури-мури...
Але ж усі ці почуття
Замінять знаки із клавіатури..

І я тепер тебе питаю,
Для чого нам дане життя,
Тоді, коли ми власноруч вбиваєм
Оті великі почуття?
А.Харченко