Вчорашнього ранку мене будила мама.
Я взагалі дуже люблю, коли мене будить людина, а не будильник.

Вчора мама підійшла до ліжка і сказала : Нюта! Я відразу посміхнулась. Посміхнутись значно простіше, аніж розплющити очі.
Мама каже, я з глибоко дитинства інакше не прокидалась. Ще у маленькому ліжечку варто було підійти вранці і назвати моє імя,
як я швиденько зводилась на ніжки і усміхалась ,як ясне сонце...

Дещо таки не змінюється....