Я хотіла зайти сюди надцять разів.....на день......
Написати, вилити і зрозуміти себе......
Зрозуміти цю нез’ясовну радість від елементарних речей.......
Про щось сказати вголос, але у порожній кімнаті.....
Я живу в осені і мені не боляче дивитись, як облітає листя....
Мені хочеться так багато говорити, але не можу з конкретними людьми....
Якщо згадаю, що саме мала написати за цей тиждень неодмінно це зроблю......

Враження від поїздки замками. То було ще в далеку неділю.
Мені бракувало втечі. Орест і Оксана її успішно зорганізували «вдячна усмішка», і подарували день поза Львовом. Я повернулась втомлена і свіжа. Це було майже 10 годин насолоди, переосмислення і відчуттів – вітер, прохолода, стіни, які варто читати, радість, сміх, і ще одне загадане бажання, досить прагматичне....(попереднє здійснилось) Мабуть, старію...
Завершився день мандрів мандрівним другом з гітарою, і ніжними пісеньками все про те ж, чого бракує....

Тиждень минув якось насичено. На диво.
Була ніжність, обійми, усмішки...
Люди з сонцесяйною енергетикою, яких давно не бачила.
Було ненаситне бажання кожен вечір проводити поза домом, відчуваючи присутність чоловічої енергії...

Так дивно, коли раптом тобі показують і дають відчути те, без чого стає нестерпно... Але показують ненадовго, і я знов залишаюсь без цього. Але тепер з чітким усвідомленням......і від чуттєвою пам’яттю...

Складно.....

Півтижня я з роботи йшла вчасно о18.00. Другі півтижня - невчасно. І відповідно встигала мало, встигала виспатись....

Тепер мені сумно. Завтра піду туди, де, кажуть, мій дідусик. А я знаю, що його там немає......Але піду....Буду спілкуватись з ним дорогою...Він давно не приходив – ні сном, ні дотиком, ні відчуттям, а раніше приходив спитати, як справи.....

І причина не в ньому, а в мені....За усіма оцими справами буденними ховаюсь, ховаюсь, і скоро голос внутрішній вже не буде здатним пробитись назовні......А колись я відчувала речі, і видавалось мені все реальним.....

А оце вже не старію.....це черствію.....