Вчора була на дискотеці в народному стилі - "а-ля весілля". Танцювала... Це таки моя стихія... Повернулась в дитинство, коли ходила в народний ансамбль танцю "Молодість", спочатку не хотілось дико, перемагала лінь і я вигадувала усілякі причини, щоб пропустити заняття. А потім мені почало подобатись...
Вчора я танцювала, не так, як колись. Синхронність досягалась на рівні відчуттів, а не завчених рухів, я просто літала...
Щось подумалось мені вчора: у дитинстві ніхто ані сім"я, ані у садочку мені не прищеплював патріотизму, націоналізму, любови до рідної землі, тільки віддали на народні танці. І то тільки тому, що була шалено рухливою дитиною і не могли вечорами витримати вибухів енергії.
Тепер розумію, що зробили це підсвідомо, і я за це вдячна... Насправді вдячна...
Любов до України потрапила в кров через тіло, через танець, через природнє для українців поєднання рухів...
Здається, і вчитись не треба, просто згадати...

Хочу сказати окреме дякую Людині, яка мене привела на цю дистотеку і вела в танці так, що хотілось вестись. Дякую йому за те, ким почувалась у танці з Ним.

Також дякую ще кільком хлопцям за те новеньке, чого мене навчили...За те, що просили прийти наступного разу, тому що їм сподобалось зі мною танцювати.

За пісні італійською під парасолею...

Дякую Богу, що вчора був дощ. І ми бігли по калюжах через дорогу перед носом у здивованих очей автівок і співали...

Дякую собі... За здатність бачити і чути, рухатись і ще багато всього, ще невідкритого.

Дякую...