Солідна установа, солідні чоловіки у костюмах і краватках...І я у зовсім невідповідному одязі: у кросівках, мішкуватих штанях і мокра від дощу...Він (також у костюмі з поважною посадою, один з них) спитав щось, а потім мовив: устами жінки говорить Бог...і посміхнувся...
А потім серед усієї тиші пристойної поведінки і ділових костюмів він став напроти мене і, дивлячись у очі, розповів вірш, вірш про красу і досконалість...довгий вірш, який мене довів до стану польоту...І я сказала: Ви мені також сподобались. Він посміхнувся і пішов...
Як дивно і несумісно....
Якесь чудо, яке буває лише тоді, коли в деталях відчуваєш будень...