Як давно я тут нічого не писала.
Просто нічого було писати. Не те б що нічого не ставалося. Сталося скільки, що...
Але от щоб написати про це все, треба було його проаналізувати. А мені цього не хотілося робити і зараз не хочеться. Як ото Скарлет зі знаменитого роману, яка весь час говорила: "Я подумаю про це завтра". Знаєш, це дуже погано, робити щось, що б хоч якимось чином змінювало твоє життя, не подумавши. Просто зробивши, а про наслідки пообіцяти подумати собі потім. Про що це я? Та про себе... і ще про деякі речі.
Дивний стан якийсь у мене. Дивний період. Я думала, це минуче, але... не проходить. То що ж, я вкінець огрубіла? Чи то наближаються мої 20 років, а разом з тим минає юнацький максималізм?
Мені все одно що це. Але така я собі не подобаюсь. Якщо кохати - то кохати, якщо страждати - то страждати, якщо кричати - то на все горло, якщо йти - то до кінця. Але у мене зараз - повна байдужість до всього.
Привіт щоденнику.