Мій коханий! Звертаюся до тебе! Якщо ти коли-небудь прочитаєш цей лист…хоча я ж знаю не прочитаєш! Мені боляче, проте, ти ніколи про це не дізнаєшся. Та хіба ж винувата я що ти байдужий до мене…хоча тебе немає. Сум огортає мене. Чому? Боже мій , чому? Я завинила перед тобою. Так. Оминуло мене кохання…Хоча всі кажуть зарано. Ні вже надто пізно, зовсім не через вік, а через те що сама себе я переконала , що вже пізно. Господи, чому останнім часом я весь час плачу? Та тому що біль розриває мені серце від того, що немає в мене кохання.
І правду про мене кажуть друзі, що я метелик. Це правда, я живу один день. Вранці народжуюсь, ввечері вмираю…Та я знаю, ці люди не збрешуть! І я собі не збрешу!

Одного разу я метеликом родилась,
У щасті і добрі жила.
В одного закохалась ожила,
А для другого відродилась, померла!
Я не змагаюся за волю
И за долю не борюсь,
Я хочу по простому закохатись
И смерті й болю не боюсь.
Мене якщо хтось покохає навіть,
Свою любов в дарунок принесе,
І хто моєю красотою буде любоваться,
Нічого більше не знайде…
(Чому?
-Я лялечкою обертаюсь).
Мене ніколи не пойме,
Я знаю може це проходить,
Може и мене біда ця обійде
А я кохати намагаюсь…
Та де ж ти є ? Та де ж ти є ?