Коли ти набагато дальше від мене, ніж від східної півкулі, я намагаюся приладнати свій час до чого завгодна, аби він не був вільним.
Аби не згадувати про кілометри та твої очі.
Я жадібна до твоїх очей, твої моїх очей.
Тиж-бо не залишив мені їх навіть заспаними.
І я ладна б сховати їх у свої долоні, щоб ніхто окрім мене не смів в них пильно вдивлятись.
Сьогодні я зустріла твої очі в ранкових хмарах крізь замацане скло потягу Луганськ-Донецьк.
А може то мені примарилось, як трапляється в пустелі у тих, кого вбиває спрага. (Тобі там жарко?)
Чи можут ьвбивати відстані з часом?
прикриваю вікно коротенькими занавісками, щоб ніхто тебе не впізнав.

А Заїдати сльози, стікаючі горлом, білим шоколадом такаж саме беззмістовна справа, як ховатися від думок про тебе Донецьком.
Як сховатися від думок?
Сховатися.
Поховатися.
А ти приноситимеш мені на Пасху крашанки та білий шоколад?
Я заїдатиму їм твої сльози