Хо́тів — село Києво-Святошинського району Київської області. Безпосередньо межує з міською смугою на південно-західній околиці Києва (Голосіївський район, Феофанія). Перша задокументована згадка про с. Хотів датується 1465 р. тому його прийнято вважати за дату заснування села. З кінця XVI ст. Хотів належав Києво-Печерській лаврі.
Мальовнича горбисто-рівнинна територія Хотова, яка є частиною ландшафту Київського плато, порізана ярами і балками. На угіддях - родючі суглинкові сіроземи, а також дерново-підзолисті та супіщані грунти. Місцями до села підходить мішаний ліс (дуб, граб, береза, сосна). Хотів поділяється на дві частини струмком Віта (давніша назва - Хотівка, довжина 12,6 км), що впадає біля Пирогова у річку Віта, яка несе свої води у Дніпро. Є два ставки.
Перші стаціонарні поселення на території сучасного села з’явилися близько VI-V ст. до н.е. Про це свідчить досліджене в 1965-1967 рр. науковцями Інституту археології НАН України скіфське городище, розташоване на високому плато між Хотовом і Феофанією. ”Хотівське” городище, площею близько 31 га, було обнесено земляним валом, мало три в’їзди і виїзди та дерев’янні оборонні вежі. Це найбільш віддалене на північ з усіх скіфських городищ на території України. Через заплаву струмка Стратівка на відстані 1,5 км розташовані залишки валів древнього городища, яке можливо існувало в комплексі з Хотівським скіфським городищем. Швидше за все, якщо саме городище було "дітинцем" (умовно), то прилеглі території заселяли "городяни" (також умовна назва). Звісно, що оборонні споруди тут були значно слабші і не розраховані на довготривале протистояння, як у дітинці. Але тут цікаво інше, а саме розташування цих валів. Усі вони крім двох оперезуючих, йдуть 5 рядами уздовж заплави р.Віти. Тобто найбільшу небезпеку мешканці чекали із сторони річки. Це не дивно, зважаючи на те, що в ті часи р.Віта була судноплавною і одна з проток древнього Дніпра підходила впритул до гір, що височіють над річкою. Давні городяни остерігалися "десанту"! Південна брама городища вела до ремісничого містечка (чимось нагадує Київський Поділ) і причалів. Ріка Віта у V ст. до н.е. була судноплавною, тому тут розвантажувались судна із Царської Скіфії з грецькими товарами, а натомість вантажилися тут збіжжям та худобою до грецьких міст, зокрема і до Ольвії.
Князь Сіряк, який за легендою заснував Хотівське городище, швидше за все був царським скіфом і городище з оборонними валами побудував з метою збирання данини з скіфів-орачів (хліборобів), прадавніх українців. Про князя Сіряка згадує Лаврентій Похілевич а в наш час навіть мешканці с.Хотова. Це підтверджується і назвою урочища - Серякове, на південний схід від городища. Північна брама городища на відміну, від південної брами це був "парадний" в'їзд до городища. Умовно цю браму можна назвати "Золотими воротами". Звідси пролягав шлях до прадавнього Києва, де на території сучасного інституту фізики на проспекті Науки також було скіфське городище із похованнями царських скіфів.
