Настроение сейчас - хороше
[468x699]
При створенні планів щодо відтворення споруди січової Покровської церкви на території Національного заповідника “Хортиця” слід зважати на наявність цілого комплексу проблемних моментів. У цьому комплексі виділимо лише кілька аспектів, а саме: визначення архітектурних характеристик будівлі, що планується до спорудження, місця її розташування; врахування збереженості на сьогодні частини речей, що за часів Вольностей Війська Запорозького належали січовій Покровській церкві.

Питання визначення із архітектурними характеристиками майбутньої споруди на острові Хортиця є проблемним з огляду на те, що на сьогодні не збереглися не те що креслення храму, який діяв на момент ліквідації Вольностей Війська Запорозького, але й докладні описи цієї будівлі. Це дало підстави О. Борисенко пропонувати, не намагатись відтворювати зовнішній вигляд храму за жодним із наявних описів, “створити шляхом історичних аналогій узагальнений образ січової церкви” . Причому пропозиція О. Борисенко, яка некоректно названа “реконструкцією січової церкви”, полягає у відтворенні Троїцької церкви с. Пустовійтівка на Сумщині, побудованої на замовлення останнього кошового отамана П. Калнишевського – “тридольної трибанної церкви бойківського типу з шестигранним бабинцем та вівтарем і восьмигранною середньою частиною”. Проект, наведений О. Борисенко, вже представлений в експозиції музею Національного заповідника “Хортиця”. І ті, хто знайомий із описом А. Скальковського, із гравюрою “Церква, рада і курені Запорозькі у 1773 р.”, опублікованою А. Шмідтом у “Записках Одеського товариства історії та старожитностей”, неодмінно звертають увагу на невідповідність їм макету. При цьому, за спостереженням І. Сапожникова, зображення січового храму на гравюрі “непогано співвідноситься з характеристикою храму, записаною А. Скальковським” . Нагадаймо, що згідно з цією характеристикою, записаною дослідником зі слів колишнього запорожця, храм був п’ятиглавим.
[699x454]
Тут заслуговує на увагу ще одне спостереження І. Сапожнікова: опис А. Скальковського і зображення на гравюрі навіть у деталях співпадають з проектом військової соборної Воскресінської церкви, яку чорноморські козаки заклали у Катеринодарі в 1799 р. Вона мала бути дерев’яною, “хрестовидною, мірою з вівтарем в довжину, ширину і висоту 50 аршин, і дзвіниця в довжину і ширину 18, але не нижче бокових церковних приділів і прибудована до церкви..., наймайстернішою топорною, пиляною і струганою міцною роботою, як слід, під залізний дах... церква ця повинна мати п’ять, а дзвіниця одну главу...”. Щоправда, добудована в 1807 р. церква була меншою за її прототип .

Щодо визначення місця розташування храму, то при тому, що за описами Д. Яворницького, церкви на Січах зазвичай знаходились у центрі майданів, згідно з планами Нової Січі, копії яких зберігаються, зокрема, у фондах того ж Національного заповідника “Хортиця”, Покровська церква розміщувалась не в самому центрі головного майдану, а дещо східніше, зліва від центрального входу до Внутрішнього Коша.
[699x466]
Проблемним є визначення, яким має бути внутрішнє оздоблення храму на острові Хортиця, які саме культові речі там мають знаходитись. Частково ця проблема пов’язана із складною долею речей, якими володіла Покровська церква на момент ліквідації Вольностей Війська Запорозького. Варто згадати, що під час будівництва храму запорожці, не маючи коштів для його завершення, навіть звернулись до імператриці з проханням надати гроші на покриття храму залізом і на платню майстрам. Проте, до 1775 р. тут сконцентрувалися уже чималі матеріальні цінності. На початку 1770-х рр. запорожці навіть планували звести замість старої дерев’яної кам’яну січову церкву, втім, не встигли цього зробити, оскільки невдовзі припинила існування сама Січ.

Про багатство запорозького храму можна судити з опису церковного майна, що виявлений нами у фонді канцелярії Синоду Російського державного історичного архіву (РДІА) . Сам цей документ було складено майже через два роки після ліквідації Вольностей, 18 травня 1777 р. пересилаючи опис Синоду, архієпископ Євгеній просив наказати взяти з Покровської церкви потрібну кількість речей для архієрейської ризниці, підкреслюючи, що і після цього в храмі залишиться достатньо і священницького вбрання, і інших речей .
[699x466]
Поступово Покровська церква втратила свої багатства. Під час переведення до Нікополя священик тепер вже колишнього січового храму Григорій Кремянський із дозволу Миколи Даниловича Язикова перевіз із собою частину майна Покровської церкви. Кількість перевезених речей була такою значною, що Л. Падалка, який обстежив у XIX ст. ці багатства, мав підстави стверджувати: “Нікополь після атакування Покровської Січі і втечі запорожців за Дунай зробився найважливішим центром козацтва, яке залишилось на місці” . Січові скарби, що були привезені до Нікополя, вже неодноразово описувались в літературі . Крім того, попри всі бурхливі події, які мали місце в історії регіону впродовж останніх двох століть, і на сьогодні в Нікополі, в краєзнавчому музеї, збереглись старожитності січової Покровської церкви . Втім, речі січового храму після ліквідації Вольностей Війська Запорозького були перевезені не лише до Нікополя. Зокрема, частина майна головного козацького храму опинилась в с. Петрово на р. Інгулець. Серед них фелон малинового оксамиту з вишитими зображеннями апостолів з грецьким написом під кожним; дві кипарисові скриньки, оковані залізом; ікона пресвятої Трійці в золоченій рамці, з написом на звороті: “ця ікона в церкву Січову Отаманом Корсуньським Павлом Куделею за гроші покійного Сорокопуда. Року 1765 місяця грудня 15”. Згідно з розповіддю старожила Єлевферія Свиностриги священику Менжелею, ці речі були привезені до с.Петрово воєводою Оболенським, який взяв їх під час розорення Січі. Між іншим, серед награбованого називались і два срібних панікадила, оцінені в 40 і 17 тисяч крб. Деяке майно з головного козацького храму, зокрема, предмети церковного одягу, книги і корогви, було подароване князем Потьомкіним соборній церкві м. Миколаєва. Частина ж січового майна залишалась в самому Покровському. Вже згадуваний Л. Падалка побачив там в Покровській церкві кіот, споруджений в 1769 р. отаманом Брюховецького куреня Василем Шилом; невелику ікону Покрови Богоматері, на якій святі були зображені в запорозькому одязі; інші запорозькі ікони; підризники, залізні підсвічники, дерев’яні тарілки тощо .
[700x525]
Не заглиблюючись докладніше у висвітлення питання про долю храмових речей після ліквідації Вольностей, звернемо увагу, що на сьогодні на території о. Хортиця, в музеї Національного заповідника, знаходиться “Чинопослідування”, яке знаходилось при Покровській церкві Нової Січі, про що на титульному аркуші видання зроблений відповідний запис. Питання ж про передачу заповіднику інших речей січового храму є проблематичним зважаючи на цілий комплекс причин. Причому цей комплекс включає не лише правові перешкоди. Суттєвою перешкодою є і той факт, що речі, які збереглися, належали храму, який не знаходився на о. Хортиця.

http://www.museum-ukraine.org.ua/index.php?go=News&in=view&id=1489