Щорічно топка держзакупівель поглинає десятки мільярдів гривень. Левова частка цих бюджетних грошей, прокручуючи через сумнівні схеми, осідає на приватних рахунках близьких до чиновників фірм.

В кінці грудня Генеральна прокуратура заарештувала екс-заступника міністра юстиції Євгенія Корнійчука. Зараз, після того як тесть Корнійчука - голова Верховного суду Василь Онопенко зустрівся з президентом, його опального зятя випустили з СІЗО. Проте від початку арешт колишнього заступника міністра, як і карні переслідування інших представників попереднього уряду, став приводом для палких дискусій.

"Ось ви, журналісти, кажете, що Корнійчука переслідують, репресії почалися. Але що бачу я? - розмірковує в розмові з кореспондентом Фокусу екс-співробітник департаменту по боротьбі з корупцією СБУ, який нині вже залишив бізнес. - Людина погодила для "Нафтогазу" закупівлю юридичних послуг без тендеру за високою ціною. При цьому підставою для такої процедури могло бути або стихійне лихо, або ексклюзивність послуг, що надаються. Якщо хоч одна юридична компанія в Україні могла надати аналогічні послуги, значить, чиновник пішов на підробку. Де тут репресії? Це ж чиста криміналка". Аналогічним висновком закінчувалися і всі розмови Фокуса з працівниками Генпрокуратури: "Тимошенко закон порушила? Порушила".

Більшість кримінальних справ проти опозиціонерів було порушено через порушення процедури держзакупівель. Причому у багатьох юристів та працівників силових структур, з якими спілкувався Фокус, не виникало сумнівів у тому, що правопорушення з боку тимошенківських функціонерів були. Але ті ж порушення, як під копірку, повторювали і повторюють ті, хто прийшов їм на зміну. Що підтверджує тільки одне: держзакупівлі в Україні - це і є корупція.

Наступність влади

Зараз в "гостях у Діда Лук'яна", як ласкаво називають Лук'янівське СІЗО працівники правоохоронних органів, нудиться з десяток представників колишньої влади. Але, за іронією долі, четверо людей, підозрюваних в порушенні процедури держзакупівлі, поки або вже на волі. Це сама Юлія Тимошенко, екс-міністр економіки Богдан Данилишин, екс-глава Держрезерву Михайло Поживанов та Євген Корнійчук. Порушення, в яких звинувачують всіх чотирьох, далеко не ноу-хау. Всі ці схеми стали частиною державної машини ще 15 років тому. І за такої ситуації скоріше можна говорити про те, що прокуратура отримала мандат на виборче переслідування людей, що діяли в рамках певного негласного договору українського чиновництва. Договору, який говорить, що чиновник, який виділяє бюджетні гроші, просто зобов'язаний отримати частину з них назад.

Доказів цього правила - безліч. Наприклад, один співробітник СБУ розповів кореспондентові Фокуса про те, як його колеги весь 2002-2003 рік розробляли схему закупівлі автомобілів для МВС. Схема була елементарною: Міністерство внутрішніх справ набуло в однієї російської фірми близько 80 автомобілів УАЗ, в народі званих "бобіки". Під потреби МВС їх переобладнала якась російська ж фірма - наварювали грати для машини в салоні і видавали новий сертифікат, вже на спецавтомобіль. Особливість ситуації полягала в тому, що самі УАЗи були виробництва середини 80-х років і єдиним новим агрегатом виступала решітка. Крім того, на прохання МВС Мінекономіки звільнило постачання цих авто від сплати ПДВ, а оскільки закупівля була проведена за графою "транспортні засоби спеціального призначення", МВС звільнили від сплати акцизу. В описуваному випадку МВС закуповувало автомобілі у єдиного постачальника послуг - без відкритої тендерної процедури, ґрунтуючись на, як кажуть самі есбеушники, на сфабрикованій експертизі. Тим часом "бобіки" не відповідали визначенню "спецавтомобіль" за кількома параметрами.

Ця схема повторилася через 7 років - при закупівлі урядом Тимошенко 1000 автомобілів Opel Combo для потреб сільської медицини. Ті ж ознаки - єдиний постачальник послуг, безакцизне ввезення, сумнівна ціна. При цьому співрозмовники Фокуса в СБУ пригадували, що ввозити авто під виглядом спецтехніки українські чиновники почали ще в 1998 році, тобто схема працює більше 10 років.

Непрозора купівля державою послуг - схема теж не нова. Наприклад, юридичні послуги, які ексклюзивно купуються "Нафтогазом" у приватної фірми, були не єдиним епізодом тендерних зловживань у НАК.

"Влітку 2009 року у нас в компанії склалася складна ситуація, - згадує один з колишніх менеджерів "Нафтогазу". - У середині вересня треба було віддавати борги за єврооблігаціями на 500 мільйонів доларів. Необхідно було терміново реструктуризувати борг. Тут на горизонті і з'явилася нікому не відома, створена за тиждень до початку переговорів про реструктуризацію компанія Squire Capital". Директивним методом було дозволено закупити послуги у цієї компанії без відкритого тендеру. Скільки грошей принесла Squire Capital ця операція, історія замовчує. Хтось говорить про суму в $500 тисяч, хтось про $20 мільйонів. Також секретними є і дані про те, у чиїх інтересах здійснювалася ця операція. Одні джерела називають росіян, інші - одного з провідних схематиків минулого уряду Олександра Гінзбурга. Проте в одному упевнені всі: дана операція мала тіньовий, непрозорий, а отже, і корупційний характер.

Низові і верхові

Якщо узагальнити всю інформацію про держзакупівлі, то можна виділити дві основні тіньові схеми, за допомогою яких і відбувається вимивання грошей з бюджету. Решта маніпуляції з держкоштами - просто їх підвиди. Точний відсоток відкатів за цими схема розрахувати не можна - все залежить від галузі та запитів того чи іншого чиновника.

Першу схему можна умовно назвати низовою. Вона діє, коли йдеться про досить дрібні зловживання на регіональному рівні. Суть її полягає в тому, що при закупівлі проводиться відкритий тендер, проте умови тендеру підганяються під конкретну фірму-постачальника. У цій схемі закладений певний ризик, адже департамент держзакупівель Мінекономіки і Держказначейство, через які проходять заявки, можуть не погодити закупівлю і запороти її, тим самим порушивши домовленості чиновника з наближеною фірмою. Незважаючи на те, що ми назвали дану схему низовою, з її допомогою розбазарюються мільйони гривень. Однак у загальному така схема - доля дрібних чиновників.

Привласнити по-справжньому багато можна просто - використовуючи ручний перерозподіл бюджетних коштів на користь партнерських компаній. Тобто за процедурою закупівлі послуг в одного учасника, про яку йшлося вище. Ця схема вимагає обов'язкового заступництва на рівні Кабміну, і на дріб'язок її учасники не розмінюються. У принципі, за законом така закупівля може бути використана як виняток - для творів мистецтва, послуг або товарів, що надаються єдиною компанією або в екстрених випадках: стихійного лиха, техногенних катастроф. Проте на практиці відбувається наступне: за законом підтвердити правочинність закупівлі повинен "уповноважений орган", перелік яких встановлює Кабмін. Для кожної галузі він свій. Наприклад, якщо говорити про ситуацію з юридичним обслуговуванням "Нафтогазу", то узгоджувати цю процедуру повинен був Мін'юст. НАК надав обґрунтування того, чому юрфірма "Магістр і партнери" повинна була стати ексклюзивним постачальником послуг. А заступник міністра юстиції Корнійчук, який працював у ній свого часу, погодив це обґрунтування.

"Головна проблема в тому, що зараз держзакупівлі здійснюються без тендерів через одного виконавця. Наприклад, сьогодні абсолютно нереальні суми йдуть на закупівлю бланків для держустанов. Я останнім часом часто буваю в Генпрокуратурі, і всі бланки у них роздруковуються на принтері, готових бланків я взагалі не бачив. До того ж витрачати на бланки мільярди гривень, тоді коли сержанти міліції отримують зарплату в тисячу, - це блюзнірство", - розповідає добре обізнаний про таємниці державної машини народний депутат Геннадій Москаль.

Олександр Жолудь, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень

У Радянському Союзі був постачальник, якому диктували ціну зверху. Проблеми зловживань практично не було. У 90-і роки люди, наближені до влади, працювали на держзакупівлі і наварювали великі гроші, продаючи товари або дуже низької якості або за дуже завищеними цінами.

Якість цих товарів контролювати було складно, тому була запропонована ідея тендерів, і так з'явилася Тендерна палата. Незабаром Тендерна палата і стала основним суб'єктом, що заробляють на різниці цін, так як сама визначала учасників конкурсу. Що стало причиною її ліквідації.

Сьогодні Тендерна палата не працює, але закупівлі тривають - це потенційно є дуже корупційною схемою через те, що контролю над закупівлями немає, а вони проводяться на мільярди гривень.

Щоб врегулювати процес, необхідно вводити якусь подобу Тендерної палати, але при цьому треба робити цю структуру такою, щоб не монополізувала її влада у виборі учасників тендерів. Один з шляхів - максимальна відкритість ухвалення цих рішень. Кожен повинен мати можливість ознайомитися з усіма деталями процесу. І аргумент, що при цьому страждає таємниця комерційної діяльності, не проходить. Якщо підприємство хоче працювати з державою, то має бути відкритим.

Сергій Висоцький, Володимир Денисенко