Я всегда знала что Шевченко патриот, но в этом году меня это просто потрясло.В младшых класах мы учили его стихи типа:"на панщині пшеницю жала"и т.д и т.п., а в этом...Вобщем судите сами...Я никогда не думала, что у человека может настолько сильно проявлятся любовь к собственой стране...

Менi однаково, чи буду
Я жить в Українi, чи нi.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снiгу на чужинi -
Однаковiсiнько менi.
В неволi вирiс мiж чужими,
I, неоплаканий своїми,
В неволi, плачучи, умру,
I все з собою заберу -
Малого слiду не покину
На нашiй славнiй Українi,
На нашiй - не своїй землi.
I не пом'яне батько з сином,
Не скаже синовi: - Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. -
Менi однаково, чи буде
Той син молитися, чи нi...
Та не однаково менi,
Як Україну злiї люди
Присплять, лукавi, i в огнi
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково менi.


***

Я не нездужаю, нiвроку,
А щось такеє бачить око,
I серце жде чогось. Болить.
Болить, i плаче, i не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,
Не жди сподiваної волi -
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру -
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собi, небога,
До суду божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати мурувать,
Любить царя свого п'яного,
Та вiзантiйство прославлять.
Та й бiльше, бачиться, нiчого