хе-хе, це точно!))

Мабуть дуже поспішала жити. Настільки, що не встигала за тим життям стежити. Це буває

О, а чого в минулому?)

Бо зараз озирнулась, з'явився на то час. Я нарешті повернулася додому і зрозуміла, що моє маленьке містечко - це єдине мабуть місце, де мені затишно. Тут є змога зупинитися.. Почуваюся, як лайка, що бігла сто кілометрів по засніженій тайзі разом з іншими в упряжці, а потім її випрягли, залишили в якомусь селі і побігли далі. Така тиша, така привітність... Велике місто - то велике зло і нехай мене вважають за дику селючку..

З поверненням! :)