[400x400]
Ну що ж.. Харків.. Вражень у мене ціла купа, але вони більшою мірою пов'язані із поїздкою за місто, ніж власне з Харковом, де я була лише на ринку ім.Барабашова (по-народному "Барабан"). Ринок, доречі, теж вартий уваги. Величезний, галасливий, наповнений юрбами народу, жахлива тиснява, якийсь він багатонаціональний, поділений на райони за національностями продавців. Тут тобі і корейці, і в'єтнамці, і чорношкірі невідомого мені походження. Все, що мені було потрібно, я купила, але усю останню частину дня почувалася розчавленою, в очах ще довго рябіло від строкатих рядів з товарами, а у вухах гуло від мішанини закликів купувати саме тут і саме це.. Мабуть я просто до цього не звикла.
Наступний день був просто надзвичайний. Я відчула, що вперше за багато тижнів провела добре і з користю вихідний. Отже. Рано вранці ми виїхали за місто до лісу, де мали проходити змагання зі спортивного орієнтування. Спершу моя участь в ньому не передбачалася і лише на місці я дізналася, що включена до списків учасників. Це було дуже весело, бо я не брала ні одягу, ні взуття для цієї події. І взагалі, я вперше бачила таку карту місцевості, усі ці позначки, я в них нічого не розуміла.. Але навчені досвідом приятелі (один з яких КМС з цього виду спорту) усе роз'яснили, дали нам із Сашею (подружка) розшифровки умовних позначок, начепили нам номерки на груди і випхали до старту :) Суть змагання полягає в тому, що тебе випускають на місцевість, яку ти до того не бачив, дають дуже докладну карту (чи план..) і ти маєш на цій місцевості відшукати контрольні пункти, які відмічені на твоїй карті один за одним. Пункти ці заховані і ти маєш, орієнтуючись на навколишній рельєф та окремі об'єкти, відшукати їх та поставити позначку на своїй картці (там на тих КП такі маленькі компостерчики, як у тролейбусі). Мабуть ми з Сашею являли собою кумедне видовище, коли усі інші учасники, які стартували на нашій хвилині, рванули вперед, а ми як старенькі пенсіонери, уткнувшись у карту, не поспішаючи шукали першу відмітку, або як досвідчені спортсмени (так звана еліта)кубарем скатувалися у круті яри, ніби лосі продиралися скрізь хащі, а ми, як котенята, намагалися знайти де б ото охайненько спуститися :) Після третього чи четвертого пункту ми вже так само щімилися напролом крізь кущі та збігали з горок.
Звісно ж ми ніякого призового місця не зайняли, але набігалися та навеселилися досхочу. Навіть бачили здоровенецького зайця. Просто таки монстр, а не заєць. Не знала, що вони бувають такі великі. Після змагань іще довелося йти 10 км пішки до зупинки маршрутки до Харкова. Наступного дня боліло все. Дуже. Про те, щоб устати з ліжка, навіть мова не йшлася.. Але встала і навіть повернулася додому і зараз от сиджу на роботі та пишу усе це. Після такого відпочинку хочеться жити. Справді. Усі сумні думки відступають, коли ти чимось цілком захоплений, коли ти живеш, рухаєшся, використовуєш закладені у тобі сили..