[400x395]
Нещодавно змусили мене замислитися над цінністю того, що завжди здавалося беззаперечно цінним та необхідним в житті. Я щодо розуму. От наприклад є двоє. Один з дитинства читав, мав різноманітні інтелектуальні захоплення, розвивався і самовдосконалювався, здобував вищу освіту тощо. А інший цілі дні проводив з друзями, біганина, прогули школи, ПТУ в кращому випадку. І що ми бачимо в майбутньому? Той перший почуває себе нещасним. Він не може знайти друзів, бо далеко не всі поділяють його погляди і переконання, до яких він дійшов шляхом нескінченних роздумів та помилок; він не може знайти собі пару, бо та здається дурною, інша вульгарною, третя порожньою. Робота теж потрібна особлива, творча, ні в якому разі не одноманітна. А це все ой як важко підібрати, знайти.. результат - людина нещасна. А що ж той, другий? А тому простіше. В нього претензій немає таких. Кожен, хто може з ним повеселитися та допомогти перевезти меблі - вже друг. Дівчина аби була гарна, або вірна, або добра хазяйка, а більше нічого й не потрібно. І йому добре живеться, ніякі думки його не гризуть, ніякі депресії.. Що ж виходить.. А виходить так що розум, освіта, психологічна чуттєвість з одного боку розширюють горизонти свідомості, відкривають величезний світ, недоступний багатьом іншим людям, а з іншого боку, вони обмежують людину, обмежують її вибір, роблять неможливим її задоволення життям.