[600x480]
Що тут лишилось під контролем? Тільки не ти, тільки не ти.

Час припинити обмінюватись болем.

Наші сигнали ослабли й охололи.

Ти погасив для мене свій маяк.

Одна людина намагається повернутись в моє життя, пролізти в мої думки. Але я цього не хочу. Чому ти тоді не помер? Мені було би легше. Я признаюсь, що слабка, бо боюся розмовляти з тобою відверто. Просто тому, що в пориві агресії я накинусь на тебе. Я навіть боюся близько до тебе підходити. Ти – занадто болюча зона, ти - як магнітне коло, в якому мене розриває між полями, і я не можу цього контролювати. Ти – як великий невидимий синяк. Ти болиш в мені. Я хочу вилити на тебе весь свій біль, і щоб тоді ти зрозумів, як воно. Бути без тебе. Я би хотіла, щоб ти знав, скільки гігабайт музики я прослухала про тебе. І щоб коли ти слухав чергову пісню, яку я тобі поставила, думав над тим, що я хотіла цим сказати. Щоб тобі до ниття під ложечкою захотілось вибачитись, захотілось вернути час назад. А я б тоді сказала, що навіть якби це було реально, я би взагалі відмовилась знайомитись із тобою. Я ненавиджу тебе і обожнюю згадувати. Я думаю про тебе, коли їду в метро, чи коли зайнята. Що мені залишилось? Тільки не ти. Тільки не я сама. І коли ти поруч я не можу бути адекватною. Я хочу, щоб від думок про мене ти не міг заснути. Щоб ти шукав мене в нашому місті, і щоб коли знайшов, ставив галочки навпроти рядка „День пройшов не даремно”.Я хочу, щоб ти напхав повен рот шоколаду, і тоді я би цілувала тебе в твої надуті щоки. І ти би дивися на мене своїми пухнастими очима. І думав про те, чи я тобі взагалі потрібна. А я би раділа тому факту, що ти хоч задумався над цим. Ти можеш навіть нічого не казати, просто бути поруч і не давати мені заплакати знову. Щоб ти купував мені молочні коктейлі, і просив дати спробувати. І не тому, що у тебе нема грошей, а просто тому, що тобі приємно пити зі мною з одної трубочки. Я хочу сидіти поруч із тобою, і слухати, як ти іноді важко зітхаєш. Я би тоді питала: "Що ж так зітхаємо сумно =)", а ти тоді такий: "Та так, нічого". І відвів би очі. А потім ти б сказав: "Що ти на мене так дивишся?" І ми обоє розуміли, чому ти так зітхаєш і чому я так дивлюсь. Але ми б ніколи не наважились зізнатись в цьому. Власне, чого тут бажати - таке було. Я не хочу нікого, крім тебе. Мені не потрібні інші. Я не хочу бути з ними, я хочу бути тільки з тобою. Бо ти мій найкращий друг. І ти належиш мені. Я хочу, щоб і ти любив тільки мене. Щоб ти не дозволяв їм обнімати тебе, фотографувати, знімати на відео. Щоб ти радів можливості подзвонити мені, чи стукнути в асю, чи передати через друзів привіт. Але тебе немає в моєму списку друзів. І я не знаю, ДЕ тебе шукати. Мені кажуть, що я така розумна, гарна, творча, натхненна, весела, оптимістична, мудра, прекрасна, жіночна, цікава, неординарна, світла, сонячна, невловима, самостійна, відповідальна, не-така-як-інші, цілеспрямована, най-най-най-най-краща. Але мені плювати, яка я, якщо я БЕЗ ТЕБЕ. Без тебе я хворію, сходжу з розуму, стою на голові, в депресії, кисну, шукаю, сохну, в мене температура, в мене глюки, в мене болить в серці, я нікого не хочу, нікого не бачу, нікого не чую, ні кого не хочу знати. Я навіть фото твого не маю. Я - це тільки половина людини. А де інша? Пробувши так близько, як тільки могла би бути, вона зникла безвісти, розчинилась і вже ніколи не дасть про себе знати.

Через тисячу років, і безмежну кількість ночей

Нам бракуватиме розмови...

Я лишила монету в океані твоїх очей

Я повернусь за нею обов*язково.

М.КИЦЮНЯ