Реальний світ

Реальний світ, реальні люди... Чому ж ми завжди собі щось вигадуємо?.. Казкову химеру, вічність несправжності і віримо у вигаданий світ... Любимо його, пестимо, віддаємо себе повністю примарі... Вона живиться нашими емоціями, набирає сили... І ось вона вже майже справжня – в неї справжні очі, ніс, вуха, руки й ноги, навіть запах свій неповторний... Біда тільки в тому, что вона це все вкрала в реальної людини, все-все-все... А людина та й непідозрювала. Жила в чиємусь примарному світі, їла примарні цукерки, пила пиво, курила кльян, спала, кохалася й не підозрювала, що є чиєюсь безглуздою вигадкою.

Приходить розуміння, що примари рано чи пізно розвіюються, а натомість залишається справжня людина з тими ж очима і носом, руками й ногами, неперевершним тим самим запахом... Але в середині ніколи не було того, що в примари. НІКОЛИ! Було інше, своє, непізнане... І завжди буде...

Блукаю за примарами, викривлюю простір, вірю у казки, сама їх вигадую... Навіщо?

Чи може краще реальний світ?..


Давай зруйнуємо...

Давай зруйнуємо щастя! Мені набридло постійно бачити усміхнені обличчя, які випромінюють задоволення. Навіщо нам все це? Тож давай зруйнуємо щастя. Не відразу, а поступово. Ми будемо повільно отруювати оточуючим життя. Мені так буде легше, тому що нещасливих буде більше і я не буду почуватися самотнім. Тож не вагаймося і скоріше зруйнуємо його.

Давай зруйнуємо кохання! Досить постійно літати в мріях та піддаватися ілюзіям. Спочатку ти повинен зрадити мене, щоб я перестала тобі довіряти. А потім почнуться сварки і таким чином ми остаточно зруйнуємо дію цього «наркотика»! Просто вбиймо його!

Давай зруйнуємо сім’ю! навіщо нам вона? Адже забирає стільки часу, грошей, нервів. А я вільна людина! Хочу свободи та незалежності! Яка різниця, що діти плачуть? Купи їм щось і вони замовкнуть! Тож давай розірвемо ці непотрібні вузли, які так довго нас з’єднували.

Давай зруйнуємо дружбу! Адже вона постійно щось вимагає від мене, потребує стількох зусиль. Вона тобі щось дає окрім постійного страху розчарувати іншу людину?! Розберімо її по цеглинкам. Розворушімо цей фундамент, який ми закладали протягом багатьох років. Навіщо нам вона, адже можна жити самому!

…Такими словами та вчинками ми постійно мимохіть руйнуємо те, що будували роками та те, що було нам справді дорогим.

Ю.Воропаєва, Мар"яна(н)
[622x464]