[463x698]
Кажуть, справжня ніч опускається на світ лише для дітей, які здатні достойно оцінити її принади, побачити її цнотливі очі, відчути стукіт її каблучків. Я, мабуть, також іще дитина, бо дорослий світ мені не потрібен, натомість я завжди хочу бачити ось таку безмежно-тиху ніч, її чорні, як смола, очі, довгу-довгу сукню, вдихати її сонний подих. Вона дуже схожа на мене: ту, яка ще бачить у куточку домовичка, ту, яка не вірить у зайві нікому не потрібні слова, ту, яка й досі не навчилася просто ходити по землі, бачачи в ній тільки землю.

Ох, ця ніч. Тихий смуток коханих очей, які давно забрала вічність і які досі лежать на дні серця і не позволяють йому черствіти від життєвих турбот. Вона , наче частинка совісті, що вийшла глянути на тебе зі сторони і в цю мить ти дивишся їй у вічі.

Ніч. Вона нікому й ніколи не розкаже своїх таємниць. Але якщо закрити очі і вдихнути її подих — все стає таким простим і зрозумілим, наче не було ніколи сумнівів, турбот і недовір.

Навколо лише ніч. Крізь її сукню пломенить майбутнє. Ні, його не видно, просто в цю мить є виняткова можливість його відчути, зрозуміти: попереду в очах темрява, а в душі — ранок завтрашнього дня. А потім — знову ніч. Лукава ніч. Вона вкрала ті кохані очі. Де ти їх поділа? Скажи, де! Я піду туди…Ви лише гляньте, у неї такі ж очі, як у… Чуєш, де ти взяла ці очі? Віддай!

Вона не скаже. Вона лише ніч. Вона — потаємна частинка мене, яка закрита в клітці життя і яка крізь муки і біль рветься вперед. Вона мене бачить, а я її відчуваю.

Ніч. Темна, як смола, ніч. Яка ти тільки красива, ніжна і безтурботна. Мені добре у твоїх обіймах. Тут стільки затишку і тепла, що хочеться зупинити час і залишитися в цій миті назавжди. Жаль, що це неможливо.

Ніч. Погано в тобі лише одне: ти ходиш не сама, а приводиш із собою сон, щоб ніхто не зміг побачити тебе справжню. Але навіщо? В чому твій страх? Що ти так трепетно охороняєш?

Я цього не бачу. Я вже не можу бачити. Такі важкі мої повіки. Таких байдужий для мене світ. Таке…
І.МРИГА