***

    … І вона знову бере ручку і старий нотатник і знову і знову починає вибльовувати свої думки на папер… вона критикує все життя, весь світ, всіх людей, весь Всесвіт… вона відчуває себе нікому не потрібною краплиною, яка колись просто розтане у піднебессі… Вона надає всьому власного, підсвідомого значення… « Виходить, я закінчена песимістка! Я ненавиджу все! Коли я з друзями – я закохана у все, а коли сама – НЕНАВИДЖУ…Просто насправді нема чого ненавидіти… Моя неординарна психіка відлякує… НЕЗАЛЕЖНЕ ТЕСТУВАННЯ

А – жити

   Б – не жити

             В – просто свідоме

                                                                 Г – вбивати

Блядь. Ну, давай, сука, обирай варіанти!

    Фааааак…

Це життя серед цього оточення – суцільне непорозуміння… Просто нема куди дівати свою любов, НЕМА!!! А думати про когось відверто впадло…

                         От я і тримаю її в собі… Витрачаю її на себе… І всі так робять… Адже так простіше…

     Оце в душі в мене зараз… Просто такі чорні огидні плями… Все там запльовано, заплямовано… я нічого не визнаю… от цей лист – мій прожитий день… Наступний – чистий. Чому? А тому, що я зошит підклала… Якби не підклала – він заплямувався б геть. Це просто від нас залежить! ВІД НАС ЗАЛЕЖИТЬ НАШ НАСТУПНИЙ ДЕНЬ!!!!!!!!     )))в церкву сходити, чи шо?...)))    »

     І знову палити пішла. Ну а що ще? Тільки ввечері вона може замислитися над змістом свого сраного Життя. А її не розуміє ніхто. Всі думають, що гроші є, друзі є, батьки в по клубах відбускають – ось і все, що для щастя потрібно. Як, бачите, засранці, не все… ой, як не все…

     Вона так полюбляє сидіти біля люстерка і милуватися своїм в дупу гарним личком… а люстро – то біля вікна. А у віконці Життя… Воно пливе, немов кохане Дніпро, і нікого ні про що не питає… Просто пливе собі… Так вже на долі написано… і ніхто не в змозі переписати Долю, чи спалити її, немов якийсь задрочени лист… А вона намагається… просто, напевно, нема чого робити дівчині. От сидить вечорами, і долю переписує… А вона так мріяла оприлюднити свої бажання! Просто вийти на міст і закричати… Хєр там… не закричала. Бо якби закричала – не було б про що мріяти. Ні, вона просто дуже цивільна Людина. Вона постійно з кимось спілкується, вона майже не перебуває на самоті! А коли на самоті – привіт глибокій депресїї, бувай, звичний для неї оптимізм. Вона просто починає замислюватися над нєсовєршенством нашего єбучего мира. Її відверто харять люди та її нудить від всесвіту взагалі. Вона живе у власному Світі і НІКОГО туди не допускає… хіба що за офіційним запрошенням.