Вторник и отрывок из Дереша =)
06-11-2007 17:52
к комментариям - к полной версии
- понравилось!
Настроение сейчас - нормуль
[400x300]
Второй день в школе мало чем отличался от первого)
Ну разве что я забила на первый английский и осталась дома на полчасика больше поспать. Как оказалось, это существенно =)
А еще часов в семь проснула от зверской боли в ноге. Будто пережали сосуды, что-то типа судороги, но гораздо больнее... Все утро еще ныла. но потом прошла)
Опаздывала. Посмотрела в маршрутке сон, а потом пришлось пробежаться до школы. Забежала уже со звонком на второй урок, благо, училка опаздывала. Подкралась к Ленке и заорала "С ДНЕМ РОЖДЕНИЯ!!!". Хее! Как она подскочила! Потом с удовольствие отдергала за уши 16 раз... Это же сделали еще несколько человек =) Ленчик была счастлива)))))
Еле отсидели русский язык. Тема у меня выходит 9 (и только из-за одной дурацкой ошибки!!!!), поэтому смотреть на малограмотных челов, которых училка пытала у доски было не интересно... На физре, которая у нас проходит в классе (из-за разваленного спорт. зала) сначала послушали о вреде шоколадного печенья на жизнь, а потом смотрели как Васильевна ставит движения для каких-то мам, вернее для их чад. Все готовятся к фестивалю =) Его, спасибо Квятковской, перенесли на неделю... А то никто ничего не успел бы). Система такая: Васильевна показывает весь танец мам, мамы, заучив его - детям... А теперь представте себе двух сорокалетних теть, танцующих какой-то гибрид танца маленьких утят и хип-хопа у нас на кафедре.... Это было более чем смешно!)))
Следущий лах сего дня состоял в отрывке из книги Дереша. Его сначала прочитала я. Потом мы с Ленчиком прочитали его вместе. И минут 15 ржали как ненормальные (почему как?). Потом перечитали еще раз... И смеялись столько же!! Если не лень и знаете украинский, советую ознакомиться)
Сюжет. Мишка с подругой хотят отправиться в горі на два дня...
Много, но того стоило)
Что было потом? Заменили физику украинским, опять поняла что на следущей химии мне полный ппц. Потом геометрия. Писали практическую и зачет. Нормуль. С книжкой и конспектом - нефиг делать))
Ну а потом добралась домой и готовлюсь работать... то бишь, врубаю музыку и делаю чай...)
вверх^
к полной версии
понравилось!
в evernote
Настроение сейчас - нормуль
[400x300]Второй день в школе мало чем отличался от первого)
Ну разве что я забила на первый английский и осталась дома на полчасика больше поспать. Как оказалось, это существенно =)
А еще часов в семь проснула от зверской боли в ноге. Будто пережали сосуды, что-то типа судороги, но гораздо больнее... Все утро еще ныла. но потом прошла)
Опаздывала. Посмотрела в маршрутке сон, а потом пришлось пробежаться до школы. Забежала уже со звонком на второй урок, благо, училка опаздывала. Подкралась к Ленке и заорала "С ДНЕМ РОЖДЕНИЯ!!!". Хее! Как она подскочила! Потом с удовольствие отдергала за уши 16 раз... Это же сделали еще несколько человек =) Ленчик была счастлива)))))
Еле отсидели русский язык. Тема у меня выходит 9 (и только из-за одной дурацкой ошибки!!!!), поэтому смотреть на малограмотных челов, которых училка пытала у доски было не интересно... На физре, которая у нас проходит в классе (из-за разваленного спорт. зала) сначала послушали о вреде шоколадного печенья на жизнь, а потом смотрели как Васильевна ставит движения для каких-то мам, вернее для их чад. Все готовятся к фестивалю =) Его, спасибо Квятковской, перенесли на неделю... А то никто ничего не успел бы). Система такая: Васильевна показывает весь танец мам, мамы, заучив его - детям... А теперь представте себе двух сорокалетних теть, танцующих какой-то гибрид танца маленьких утят и хип-хопа у нас на кафедре.... Это было более чем смешно!)))
Следущий лах сего дня состоял в отрывке из книги Дереша. Его сначала прочитала я. Потом мы с Ленчиком прочитали его вместе. И минут 15 ржали как ненормальные (почему как?). Потом перечитали еще раз... И смеялись столько же!! Если не лень и знаете украинский, советую ознакомиться)
Сюжет. Мишка с подругой хотят отправиться в горі на два дня...
Та насамперід я мусив УЛАМАТИ Дзвінчиних батьків. Пані Віра була приємною тихою жінкою років так п’ятдесяти, пан Юрцьо – приємним тихим паном, на рік старшим. Лишень двадцятилітня сестриця Квітуся була сукою, яку ще треба пошукати. Але, дякувати пану Богу (богу Пану?), зараз вона гризе ґраніт науки у Києво-Могилянці.
Попри всю тихість та приємність, старі заперлися, як цапи.
“Ні, – кажуть, – пане Михайле, Дзвінка з Вами в гори не піде, ні-ні, ото наших знайомих доня ходила разом із пластунами в гори, вдарилась головою й осліпла, так що ні-ні. У зв’язку з цим ми не можемо довірити Вам, пане Михайле, нашу доню, нашу радість, наш калиновий цвіт, наше дитятко пресолодке, сріблом потикане, золотом підбите, оно Квітуня в Кийові, до нас майже й не приїжджає, тому втративши Дзвінку, необережно Вам, пане Михайле, довірену, ми втратимо віру в прийдешнє, у днесь завтрішній, у наше світле майбутнє, у Кравчука, в Чорновола, Валєнсу, Магаріші Магеш Йоґі, Карлоса Кастанеду, Теуна Мареза, Тайшу Абеляр, дона Хуана, рабиню Ізауру, Джидду Крішнамурті, Ортеґу-і-Гассета, Мануеля Маруланду, А. Ч. Бхактіведанту Свамі Прабхупаду, Махасаматмана й Уіцілопочтлі з Кетцалькоатлем разом узятими. (А п л о д и с м е н т и.)
Бабільше! Щобільше, втративши нашу ясочку, ми зневіримося в те, за що боролись наші батьки, підставляючи свої юні груди на штики п’яних матросів під Крутами! (Т р и в а л і о п л е с к и.)
Ми втратимо віру в Батька Хмеля, Батька Тараса, втратимо віру в Каменяра та Вічного Революціонера, втратимо віру в Співачку Досвітніх Огнів, у Стуса, в Розстріляне Відродження, у “Кобзар”, у “Махабхарату” та “Рамаяну”, у львівське пиво, Клюмбу* та футбольний клуб “Карпати”! (Б у р х л и в і о п л е с к и.)
При всій до Вас дикій повазі, пане Михайле, ми не дозволяємо йти нашій зозульці разом із Вами в гори – ні, ні, і ще раз ні! (Б у р х л и в і, т р и в а л і о п л е с к и.)
Товариші! З того часу, як великий Ленін заснував нашу партію, вона впевнено йде по накресленому ним шляху будівництва соціалізму та комунізму. (А п л о д и с м е н т и.)
Тож хай і надалі укріпляється єдинство соціалістичної спільноти, усіх революційних сил нашої планети і нашого села! (Т р и в а л і о п л е с к и, щ о п е р е х о д я т ь в о в а ц і ю.)
Слава нашій ленінській партії! Слава великому радянському народу! (Б у р х л и в і о п л е с к и.)
Хай живе комунізм! Хай живе мир! (П і д с к л е п і н н я м з а л у д о в г о н е в щ у х а є о в а ц і я. У с і в с т а ю т ь. Л у н а ю т ь в и г у к и: “Хай живе Ка-Пе-Ес-Ес”, “Дайош трактор!”,“Слава ленінському Центральному Комітету”, “Дайош п’ятілєтку за трі ґода!”, “Слава генералу Роману Шухевичу!”, “Да здравствує нєрушиме єдінство партії і народа!”, “Йосифу Віссаріоновічу Сталіну – ура!”, “Слава! Слава! Слава! Ура!”.)
По тривалих аплодисментах починає говорити Дзвінка, котра каже, що ні, татку, ні, я піду з Михаськом у гори, ми ненадовго, завтра рано вирушимо, позавтру вже будемо дома, і ми не будемо стукатись головами і не будемо сліпнути, як Ірця Москалець, бо вона каліка і не може встояти на ногах, а поперлася з пластунами в гори, бо туда йшов Бодя Сізьон, і ми не будемо купатися голими вночі, бо з нами ще буде Михаська брат, Орко, а він вчиться в Ел-Де-У, а його одногрупники якраз їдуть в гори, а вони всі патріоти, і члени, ну, УНА-УНСО тобто, і всі з оселедцями, і скромні-ввічливі-виховані, і ніякого озера там нема, так що топитися я не матиму де, і ми все сміття зі собою принесемо, щоби ти бачив, шо ми не смітили, ЧЕСНЕ СЛОВО.
На те, що мій брат Орко зараз спекулює турецьким самопалом у Польщі, я резонно промовчав. І якщо буде, то лише з грудною дитиною і тою мандрьохою, яку він так необачно підчепив.
На пленумі взяла слово пані Віра, яка зверталась радше до чоловіка; вона глаголила, що Дзвінка дуже приятелює з Михасем, а на море, у зв’язку з гіперінфляцією, вони, вочевидь, того року не поїдуть, тож чом наша лялюся не може відпочити від спеки в хорошому товаристві цьвіту нації, надії нації, а не просиджувати в розпеченій кам’яниці разом з тою скацапізованою москвофільною молоддю тут, у Мідних Буках. “Тим паче, – вела вона далі, – ми, Юрцю, знаємо Михася не перший рік; знаємо його як ввічливу, тиху та слівну дитину, яка навіть голосу на нашу дитину не піднімає, і завжди веде себе, як ґречний кавалер, йому (ти не звернув уваги?) притаманна та вихована інтеліґентність, про яку розповідали моя матуся, котру плекала в собі геть уся довоєнна галицька молодь, чи то батяр, чи шляхтич – лиш би не фраєр, і яку ми, дякуючи освободітєлям, Юрцю, не застали, тим паче, роботи в хаті задужо нема...”
Я, у свою чергу, побачивши, звідки вітер віє, запевнив, що панна Дзвенислава проведе ці два дні у товаристві національно свідомої молоді, де, нема сумнівів, великим авторитетом користується як мій брат Орест, так і ваш покірний слуга, і де під гітару співатимуть не брутальних москальських пісень на кшталт “Я зарєзал сваю маму”, а істинно-українські перли козацької та повстанської творчости. Амінь.
Ага, мало не забув: щоквадранс цитуватимуться Шевченкові “Сон” і “Розрита могила”, і щогодини виконуватимемо Національний гімн України (слова П.Чубинського, музика М.Вербицького).
Пан Юрцьо пробував було протикати щось стосовно повні, мовляв, кацапи на вовкулаків й упирів перетворюються, і всяку іншу фіґню... упирі, лилики, щезники, нявки, мавки, чугайстри, майстри-ламайстри, колобки, капітошки, котигорошки, барабашки, чебурашки... Перемога була за нами.
Попри всю тихість та приємність, старі заперлися, як цапи.
“Ні, – кажуть, – пане Михайле, Дзвінка з Вами в гори не піде, ні-ні, ото наших знайомих доня ходила разом із пластунами в гори, вдарилась головою й осліпла, так що ні-ні. У зв’язку з цим ми не можемо довірити Вам, пане Михайле, нашу доню, нашу радість, наш калиновий цвіт, наше дитятко пресолодке, сріблом потикане, золотом підбите, оно Квітуня в Кийові, до нас майже й не приїжджає, тому втративши Дзвінку, необережно Вам, пане Михайле, довірену, ми втратимо віру в прийдешнє, у днесь завтрішній, у наше світле майбутнє, у Кравчука, в Чорновола, Валєнсу, Магаріші Магеш Йоґі, Карлоса Кастанеду, Теуна Мареза, Тайшу Абеляр, дона Хуана, рабиню Ізауру, Джидду Крішнамурті, Ортеґу-і-Гассета, Мануеля Маруланду, А. Ч. Бхактіведанту Свамі Прабхупаду, Махасаматмана й Уіцілопочтлі з Кетцалькоатлем разом узятими. (А п л о д и с м е н т и.)
Бабільше! Щобільше, втративши нашу ясочку, ми зневіримося в те, за що боролись наші батьки, підставляючи свої юні груди на штики п’яних матросів під Крутами! (Т р и в а л і о п л е с к и.)
Ми втратимо віру в Батька Хмеля, Батька Тараса, втратимо віру в Каменяра та Вічного Революціонера, втратимо віру в Співачку Досвітніх Огнів, у Стуса, в Розстріляне Відродження, у “Кобзар”, у “Махабхарату” та “Рамаяну”, у львівське пиво, Клюмбу* та футбольний клуб “Карпати”! (Б у р х л и в і о п л е с к и.)
При всій до Вас дикій повазі, пане Михайле, ми не дозволяємо йти нашій зозульці разом із Вами в гори – ні, ні, і ще раз ні! (Б у р х л и в і, т р и в а л і о п л е с к и.)
Товариші! З того часу, як великий Ленін заснував нашу партію, вона впевнено йде по накресленому ним шляху будівництва соціалізму та комунізму. (А п л о д и с м е н т и.)
Тож хай і надалі укріпляється єдинство соціалістичної спільноти, усіх революційних сил нашої планети і нашого села! (Т р и в а л і о п л е с к и, щ о п е р е х о д я т ь в о в а ц і ю.)
Слава нашій ленінській партії! Слава великому радянському народу! (Б у р х л и в і о п л е с к и.)
Хай живе комунізм! Хай живе мир! (П і д с к л е п і н н я м з а л у д о в г о н е в щ у х а є о в а ц і я. У с і в с т а ю т ь. Л у н а ю т ь в и г у к и: “Хай живе Ка-Пе-Ес-Ес”, “Дайош трактор!”,“Слава ленінському Центральному Комітету”, “Дайош п’ятілєтку за трі ґода!”, “Слава генералу Роману Шухевичу!”, “Да здравствує нєрушиме єдінство партії і народа!”, “Йосифу Віссаріоновічу Сталіну – ура!”, “Слава! Слава! Слава! Ура!”.)
По тривалих аплодисментах починає говорити Дзвінка, котра каже, що ні, татку, ні, я піду з Михаськом у гори, ми ненадовго, завтра рано вирушимо, позавтру вже будемо дома, і ми не будемо стукатись головами і не будемо сліпнути, як Ірця Москалець, бо вона каліка і не може встояти на ногах, а поперлася з пластунами в гори, бо туда йшов Бодя Сізьон, і ми не будемо купатися голими вночі, бо з нами ще буде Михаська брат, Орко, а він вчиться в Ел-Де-У, а його одногрупники якраз їдуть в гори, а вони всі патріоти, і члени, ну, УНА-УНСО тобто, і всі з оселедцями, і скромні-ввічливі-виховані, і ніякого озера там нема, так що топитися я не матиму де, і ми все сміття зі собою принесемо, щоби ти бачив, шо ми не смітили, ЧЕСНЕ СЛОВО.
На те, що мій брат Орко зараз спекулює турецьким самопалом у Польщі, я резонно промовчав. І якщо буде, то лише з грудною дитиною і тою мандрьохою, яку він так необачно підчепив.
На пленумі взяла слово пані Віра, яка зверталась радше до чоловіка; вона глаголила, що Дзвінка дуже приятелює з Михасем, а на море, у зв’язку з гіперінфляцією, вони, вочевидь, того року не поїдуть, тож чом наша лялюся не може відпочити від спеки в хорошому товаристві цьвіту нації, надії нації, а не просиджувати в розпеченій кам’яниці разом з тою скацапізованою москвофільною молоддю тут, у Мідних Буках. “Тим паче, – вела вона далі, – ми, Юрцю, знаємо Михася не перший рік; знаємо його як ввічливу, тиху та слівну дитину, яка навіть голосу на нашу дитину не піднімає, і завжди веде себе, як ґречний кавалер, йому (ти не звернув уваги?) притаманна та вихована інтеліґентність, про яку розповідали моя матуся, котру плекала в собі геть уся довоєнна галицька молодь, чи то батяр, чи шляхтич – лиш би не фраєр, і яку ми, дякуючи освободітєлям, Юрцю, не застали, тим паче, роботи в хаті задужо нема...”
Я, у свою чергу, побачивши, звідки вітер віє, запевнив, що панна Дзвенислава проведе ці два дні у товаристві національно свідомої молоді, де, нема сумнівів, великим авторитетом користується як мій брат Орест, так і ваш покірний слуга, і де під гітару співатимуть не брутальних москальських пісень на кшталт “Я зарєзал сваю маму”, а істинно-українські перли козацької та повстанської творчости. Амінь.
Ага, мало не забув: щоквадранс цитуватимуться Шевченкові “Сон” і “Розрита могила”, і щогодини виконуватимемо Національний гімн України (слова П.Чубинського, музика М.Вербицького).
Пан Юрцьо пробував було протикати щось стосовно повні, мовляв, кацапи на вовкулаків й упирів перетворюються, і всяку іншу фіґню... упирі, лилики, щезники, нявки, мавки, чугайстри, майстри-ламайстри, колобки, капітошки, котигорошки, барабашки, чебурашки... Перемога була за нами.
Много, но того стоило)
Что было потом? Заменили физику украинским, опять поняла что на следущей химии мне полный ппц. Потом геометрия. Писали практическую и зачет. Нормуль. С книжкой и конспектом - нефиг делать))
Ну а потом добралась домой и готовлюсь работать... то бишь, врубаю музыку и делаю чай...)
Комментарии (5):
Жертва_5-ого_трамвая
06-11-2007-18:15
удалить
Сегодня уже легче))))Надеюсь завтра будет еще легче)))
И поздравляю с днюхой Ленчика))) Передай поздравление и добавь еще кучу пожеланий от себя))))
Жертва_5-ого_трамвая, обязательно)) я ей только что сообщила о тематической завтрашней по биологии... Сегодня ей сплошное счастье)))
WolfStormLarsson
06-11-2007-19:04
удалить
ржу =-))) ПаДсТаЛоМ , как говориться ... Дериш... Дериш... Дериш... который раз на него натыкаюсь у тебя ... ничего не понимаю ... неее ... понимаю конечно , но всетаки не так как -то ... не достаточно верно ... на английском понял бы больше ...
WolfStormLarsson, Дереш) А натыкаешься на него не случайно! Я его читаю! Его книги будоражат мои странные мозги, веселят и убивают))
Я сама долго привыкала к языку) Так уж сложилось, что все время проучилась в русских школах... Бывало к словарю обращалась)
Но я рада, что ты попробовал и оценил!)) Это действительно убийственный момент...))
Жертва_5-ого_трамвая
07-11-2007-20:27
удалить
Пан Юрцьо пробував було протикати щось стосовно повні, мовляв, кацапи на вовкулаків й упирів перетворюються, і всяку іншу фіґню... упирі, лилики, щезники, нявки, мавки, чугайстри, майстри-ламайстри, колобки, капітошки, котигорошки, барабашки, чебурашки...
После этого я выпал))))
Комментарии (5):
вверх^
Вы сейчас не можете прокомментировать это сообщение.
Дневник Вторник и отрывок из Дереша =) | Маленька - Записки шаленого янголятка =) |
Лента друзей Маленька
/ Полная версия
Добавить в друзья
Страницы:
раньше»