[339x500]
В колонках играет - Фльор - кокон
Настроение сейчас - задумане

Чому люди намагаються завжди впихнути все в рамки? Навіть те, що неможливо впихнути? Нащо в обов'язковому порядку знаходити для всього і кожного своє місце в чіткій системі "можливо-неможливо", чи "добре-погано"? Деколи ж це просто абсурдно!

А ще мене почало дивувати питання, яке я і сама часто задавала іншим людям - до якої субкультури ти себе приписуєш? Недавно я і сама задумалась над ним. І усвідомила що це безглуздо. Я знаю цілу купу людей, які не підходять під жодну з субкультур. І саме смішне, що для себе я субкультури теж не знайшла. Мені подобається готика і певні її сторони я признаю своїми, але далеко, далеко не всі. Можливо проблема в тому що готика, так само як і кожна субкультура для кожного - інша? І в такому випадку жодна людина не може з впевненістю назвати якусь субкультуру своєю? Напевно кожна людина - сама собі субкультура. Але людям властиве бажання знаходити і об'єднуватись зі собі подібними. Таким чином і виникають напевно течіїї і гілки "однодумців у певних питаннях".

В такому випадку задам це дурне питання собі - до яких же однодумців ти приєднаєшся?
А до ніяких.
А я не хочу запихати себе в рамки. Буду спілкуватись з цікавими людьми, а не з представниками якоїсь "конфесіі". Гм... Впринципі до цього я так і робила.
А на рахунок опреділення себе... Я знаю хто я. Я - шаманка. Принаймні поки що - це те що я бачу в собі. Можливо це звучить трохи пафосно. I don`t care. Я люблю чорний колір, люблю щоб прикраси на мені дзеніли, клацали або шурхотіли, люблю срібло, мідь, дерево і глину. Я люблю цікавих людей, люблю дивувати, люблю вивчати людські погляди і характери.


Залишатися собою. Завжди. При будь-яких обставинах. Не зважаючи на чужу думку.
Завжди залишатись собою.