Покарані не так на довго,
Залишені всього до сходу,
Очікують приречено вони,
Щоб рано таки вийти з броду.
Хоч, кажуть, що легким є те чекання,
Що принесе відраду з покарання.
Вони, чомусь, так рідко посміхались,
Коли із тим життям прощались.
Надія в них була якась голодна
Ледь жеврів безпорадно в ній
Шматок, який день завтрашній
Позбавить від наступного удару.
Врятує від меча та болісного жару.
В очах у них і вогник не горів,
А руки втому малювали,
Ніхто вже порятунку не хотів,
А розуми їх в муках спали.
[700x525]