Поняття "бідність" асоціюється в мене з поняттям "бідність духу".
Як на мене, людина бідна саме тоді, коли їй не вистачає духовного наповнення. Бідність духу - більш глобальне поняття, аніж матеріальна скрута.
Де багато слів, там панує бідність... Так, звичайно, коли людині є чим похизуватися, я маю на увазі, в моральному сенсі, вона не говорить про це на кожному кроці, бо, хоч це й досить брутальний вислів, але "добрий товар реклами не потребує". Але ж коли людина не володіє цінностями, чи то духовними, вона закриває цю "дірку" порожнім базіканням, великою кількістю пафосних слів.
В наш час деякий так званий "пафос" набуває примітивізм, словесний бруд, вульгарщина. Деякі люди вважають нецензурні лайки такими, що привертають увагу, і це - жахливо.
Пригадується лорд Генрі з "Портрета Доріана Грея". Той прикривав чорноту своєї цинічної душі великою кількістю пафосних слів.
Прикладом в даному випадку можеслугувати отой чиновник з "Собора" Олеся Гончара, у якого слів було дуже і дуже багато, проте бідність духу була помітна майже відразу.
Отже, треба намагатися справою, а не словом демонструвати своє багатство, бо дійсно "де багато слів, там панує бідність"