всім привіт. Я зараз їду з магазину чоловічих акссесуарів. попрохала у знаомого ноутбук - "подивитися", залізла в інет і роблю розумний вираз обличчя наче щось потрібне шукаю, а сама залізла в щоденник і ось пишу..... У мене були шалені вихідні. початок Субботи я провела в Київській адміністрації( в буфеті, далі мене не пустили). Другу половину дня я провела за містом в Конче-Заспі. Дивилася як живе українськка еліта. Можу вас запевнити- добре живе. порівняно з борщагівкою- занадто добре. вночі ]ду кудись зависати...а завтра вчитися.
А все починалося з того що в п ятницю на лекції по праву мені стало сумно і я написала свому знайомому: мені сумно. А він просто взяв і приїхав ввечері на чай(чая в квартирі нема), і сказав що треба мені якось прокидатися і починати жити. і ось тепер вже другий день він мене від себе не відпускає(крім годин у буфеті, бо кого кого а його всередину пустили а я сиділа на казенному стільчику і пила каву). загалом все весело і кнопочки на ноуті зручні, але я починаю замислюватися над тим нашо він це робить, ми не близькі друзі, ми просто знайомі. ми познайомилися колись давно через батьків(моя мама працювала з його татом) і просто обмінювалися привітаннями на свята. Загалом це все дивно- проводити 24 години з людиною, яку не можеш назвати близьким другом, але від спілкування з якою зносить дах!
все требе закінчувати, а то я здаюся вже занадто розумною.