Автостоп, як багато в цьму слові....
Розпочнімо.
Все почалося 15.08.2006 (насправді все почалося набагато раніше, але мабуть варто розпочати саме так =))) ) , коли я надибав повідомлення Snoopsky про те, що вона шукає попутника для поїздки на південь нашої багатостраждальної неньки України. Після кількох кілобайтів обговорення було вирішено пройти маршрут Київ-Одеса-Затока-Білгород-Дністровський-Вилково-Одеса-Київ.
24.08.2006
7-00
цікаво, а стопити не боляче?? =)))))
9-00
Стоїмо на Одеській трасі біля села Чабани.

Трафік дуже щільний, але ніхто не спиняється. Після хвилин 20 стопу Снупі відпускає хлопчину на ланосі, який хотів нас довезти до Ксаверівки... Туди 70 км, а вона почула, що 7... нічого, попереду ще чотири дні, точно щось застопимо. Ще хвилин через 20 застопився Ніссан до Митниці. Митниця пройдена пішки, на виїзді стоять мєнти, стаємо за ними і за 2-3 хвилини нас забирають хлопці до Ставищ (120км від Києва). Там короткий прийом хавки, і знову на трассу. Стопнули львів'ян на бусіку. Все ж таки захід є захід. Підбирали всіх кого бачили на шляху, грошей не просили ні в кого, а потім ще й відбуксували Ауді, в якої заглох двигун. Нас висадили біля Умані. І там нас наздогнав колєга Снупі, який теж їхав автостопом в Одесу. Виявилось, що цей же КРАЗ (ну взагалі досягнення інженерії, причому швидше генетичної =)) нас хотів підібрати ще в Митниці, але заважали мєнти. Кермував дядько з наколками, шрамами від опіків на ногах та манерою мови, схожою на зеківську=))). Довіз нас до поворота на Миколаїв/Херсон, де ми застопили жовтий камаз з сонним водилою, який нас і доставив до Одеси.
Враження від цієї короткої подорожі просто феєричні, спочатку від незвички нервуєсся, коли довго ніхто не спиняється, але потім це дуже розслабляє. Розумієш, що від тебе не залежить швидкість проходження маршруту, зате ти можеш змінювати маршрут так, як забажаєш. Це дуже відрізняється від звичних подорожей автобусом, поїздом чи просто навіть на авто. З'являється відчуття вільного падіння і віра в те, що хороших людей більше, "Чєм етих казлов, каториє мєшают нам жить".
Отже, прибули ми в Одесу о 20-00. Пройшлись пішки, стопнули до "двох стовпів" четвірку, на "стовпах" стопнули трохи дивного братка на БМВ 750. Дивним в ньому було те, що він інколи пропускав в словах букви, а потім додавав їх в кінці слова. Ну, то, може, всі на Бехах такі =))) Підвіз нас до розвилки Іллічівськ/Овідіополь, а сам поїхав, мабуть, на полювання (в багажнику лежала гвинтівка). Від розвилки до Затоки довелось взяти маршрутку, бо вже стемніло і нас не було видно.
В Затоці прийшли в порт, у сторожа запитали:
-А можна поставити у вас на території палатку?
-Ви чо... ващє??? ето ж рєжимноє прєдпріятіє!!!
-А де можна поставити?
-Ну поставте там під ліхтарем, там недавно люди стояли.
-А покупатись можна вийти через вас?
-Ну трохи пізніше...
Пізніше нам за пляшку дозволили поставити палатку на території будинку відпочинку. Море було тепле, як молоко, а коли плаваєш, то навколо рук і ніг виникають ореоли світла від якихось бактерій...
Зранку ми стопнули дядька на Ніссані до Білгорода. Він їхав 140 і лаяв всіх і вся за те, що розікрали країну, що залізниця перекриає рух, замість того, щоб побудувати мости, і т.д. Але довіз нас до самої фортеці, хоч це було йому не по дорозі. Оглянули фортецю, купили вина (блін, усього 8 грн за літр мускату напівсолодкого....) і почали стопити в напрямку Ізмаїлу. Ніколи не стопте в Білгороді! Ми провисіли там години три, причому довелося йти пішки до виїзду з міста. Практично всі хочуть грошей, а коли чують, що безкоштовно, то зразу тікають. На виїзді стопнули Таврію, де керманичем був колоритний чолов'яга, який розмовляв нормальною українською. Обговорили з ним політичні питання, він сказав, що з Януковича таки толк буде =)))). Я промовчав =))))).
До Спаського нас підвезла Газель, завантажена картонними ящиками, а в селі підібрала весела сімейка молдаван, які запропонували залишитись з ними в Приморському. Через день, вранці, ми вирушили до Києва, і за цю подорож дізналися багато цікавого. Наприклад, що в Одеській області не існує поняття автостоп, тобто людей беруть, за гроші розмова не йде, але платити все одно треба так, як за автобус. Що якщо ви їдете парою, то закордонні дальнобої вас не візьмуть, тому що в них лише одне крісло, а везти двох пасажирів - це порушення правил.
До виїзду з Одеси дістались нормально, але там на нас чекала гігантська пробка, тож через кілька годин безуспішного стопу довелось заночувати біля траси і вийти на неї зранку.
Застопили камаз до поворота на Ананьїв, потім самозастопився таксист на Ланосі (як потім виявилось, то він наплутав з трасами і мав їхати в Миколаїв), потім ще один камаз, і три години стопу біля Любашівки, який увінчався зупинкою жовтого мікріка Форд з білорусами на борту. Вони були лисі і слухали "Сборнік гєрманской музикі" з німецькими маршами, але довезли нас до Ставищ. Там за 20 хвилин застопився дідуля на шістці, який проникся таким спортом, як автостоп (хоч і сказав, що це поганий спорт), і навіть провіз нас на 20 км далі від села, куди їхав. Таким чином ми обігнали всіх, кого намагались застопити в Ставищах, було дуже прикольно стопити по другому разу дальнобоїв. Один з них нас підібрав зі словами "Ладно вже, давайте сідайте, туристи", а потім пояснив, чого двох не беруть в закордонні машини.
О пів на восьму ми були на метро "Дніпро".
Ось такий АтчоТ =)))