Ти мене зраджуєш
І я це відчуваю...
Мені майже не боляче,
Це страшно, але я звикаю.
А що життя?
Хіба воно таке потрібне?
Немає в ньому каяття,
Дивитись боляче і гидко!
Все менше залишається людей,
Які лікують словом душу,
Які підтримують мене,
Бо ж лікувати інших також мушу…
Все менше чуєш гарних слів,
Всі покривають слова матом
Й марніє світло у душі,
Життя згасає....
Але раптом
Ти відчуваєш щось живе
Що змушує тебе відкрити очі,
Випростатись, показати всім себе,
Бо ж врешті настає той світлий день,
День після тривалої ночі...

Автором не являюсь...