Это цитата сообщения Jasa Оригинальное сообщение

.:в радіусі лавочок:.

[300x395]
То не центр міста. То шумна частина його *центру* окраїн. То місце, де зі всіх сторін оточують дороги, під ногами по кругу розкладена кохана львівська бруківка. Тут не такі лавочки, як всюди. Тут дерева, наче дівчатка в "подоляночці", обступили мене на відстані радіусу кола. Я можу чути музику міста: гуркотіння далеко не першого і не останнього трамваю, завивання і пікання автомобілів, як завжди, цокання жіночих каблуків... Я можу бачити, як сміливо під халявою моєї правої ноги ходять голуби і збирають залишки насіння. Я навіть відчуваю запах парфумів перехожих, який підносить до мене легенький весняний вітерець. Я вдихаю омріяний соковитий аромат свіжоскошеної трави, яка покірно падає від енергійного леза дикої машинки.
Мені колись її *травичку* було шкода. Але тепер я їй заздрю, я розумію, що траві повезло більше, аніж нам - її можуть скосити і вона починає своє життя майже спочатку, заново... А нам такого не дано. Зате нам давно інше - пізнавати цей недосяжний нікому світ. Чим я і займаюсь, доторкаючись ногами до коханої львівської бруківки, під хмарним, але теплим небом мого міста.
P.S Закарпаття, тепер я їду пізнавати тебе... :) З Placebo у вухах і книжками навколо себе... Мабуть, без фотика :(