От вчора наштовхнулась на таку ситуацію. Стояло двоє хлопців, здалеку здавалось, що вони про щось розмовляють.....але один із них дуже сильно щось показував іншому(жестами). Спочатку я не зрозуміла...щодо чого, але потім коли вони підійшли до мене ближче....то я зрозуміла що один з них глухонімий. Так шкода стало...такий хороший хлопчина! Той інший попросив мене ручку і листочок.......бо він ніяк не міг зрозуміти, свого знайомого. Вони стояли і щось писали один одному.....Мені  настільки зібрав жаль...що я просто не стримала сліз! Адже це так страшно....нічого не чути....і не могти просто навіть закричати....коли цього так хочеться((((

Такі ситуації...заставляють нас задуматись.....адже ми щасливі люди!І гріх нам нарікати на життя.....потрібно дякувати Богу за те:

• що ми можемо кожного ранку бачити проміньчики сонця, яскраві кольори веселки.....і  блиск в очах наших близьких і друзів;
• що ми чуємо спів пташок на весні, дзюрчання потічка, шум листя......прекрасні мелодії....і веселий сміх оточуюючих;
• що ми можемо закричати коли емоції переповнють.....сказати слова , які інколи так потрібні іншим!

ДЯКУЮ!!!!