‘Скрипка’
Занедбуючи в тютюновій мряці думки , розчиняючись в лінощах лежу на дивані. Вже другий тиждень окремо від твого світу. Вже другий день в кімнаті не зачинені штори , другу ніч крізь вікно милуюсь на місяць.
Вчора у тебе був День Народження. Вчора тобі виповнилось 25.Я не міняю попільничку , не виношу сміття протягом цих двох днів. Занедбую себе не кажучи вже про ідеї.


В кутку лежить скрипка.


-“Присягни що будеш грати .Пообіцяй мені”- вимагаєш Ти . Ще пів року тому .- “що б не сталось, пообіцяй...”
-Сонечко...
- “Ні , пообіцяй , навіть якщо ми не будемо разом , скажи , що будеш грати мені , для мене .
-Присягаю.

Скрипка в пилюці , 2 тижні мої руки не торкались її , гидливо оминав навіть погляд.
-“Присягни”. чую Твій голос тоді.
-“Ти мусиш!” – чую тебе в цю мить. Я знаю:Ти тут. Відчуваю твій погляд , дихання.
Знаю що Ти повернешся і Ти повертаєшся. Ми говоримо і Ти ледь відчутно доторкаешся до мене.
-Заграй для мене.
-Зрозумій, я не можу.
-“Можеш! Ти чудово робиш це …. И…ці зорі на небі… .Викінь цей недопалок!”
Звісно , що я не кидаю її , я навчаю себе не слухати Тебе , не чути Твої кроки , не відчувати Твій погляд за спиною.

-Пам’ятаєш , як Ти грала тоді...?
-Пямятаю.

...спливають спогади...

...стара площа , бруківка , трамвай. Стою и граю. Бачу як Ти схиляєш голову і усміхаєшся. – Як Ви прекрасно граете...
-О, так. У цьому місті не має рівних мені.

Через тиждень ми вже разом йдемо по вулиці... .

-“Ти згадуєш? “ Це Твій голос ТУТ .Він трішки хриплий . Я мовчу.
-“Не ігноруй мене, я знаю ти чуєш, не прикидайся”
Я викидаю недопалок прямо на підлогу. Ти підходиш ближче , закриваєш очі руками. Вони завжди були холодні , а зараз ...
Я розчиняюсь в них. Ти нахиляєшся і Твоє волосся лоскоче мені шию -“ну зіграй для мене”. Думки про божевілля відступають перед Твоїм дотиком. Йду до скрипки .Ти усміхаєшся.
-Але я не можу грати , розумієш? Не можу.
-“Можеш , ти знаєш як я люблю твою музику.”
-“Тебе нема.”
-“Я тут.”

(погляд в очі ... душу ... )

Беру скрипку. Виявляється Ти права , я можу грати і роблю це так само натхненно як і тоді.

Освітлена кімната , вже не наша з ТОБОЮ ,а моя з нею . В неї блакитні очі і темне волосся . Вона любить мене , морозиво і вечірки , а Ти не любиш її. Інколи коли вона у душі , або просто не повернулась з роботи Ти приходиш і з докором схиляєш голову. Тоді ти сумна і мовчазна , тоді ти просто дивишся в куток де стояла моя скрипка.
-“Вона не для тебе”.- говориш ти .
-“А можливо Ти ревнуеш?”
-“Я ревную?” – так само як і тоді два з половиною роки тому Ти лукаво усміхаєшся – “… ревнують коли бояться втратити . А Ти моя назавжди.” Стомлено опускаю руки . Ти говориш правду і я це знаю.


Вона приходить ... і ТИ цього разу не йдеш, дивишся як Вона підходить, цілує Мене..... ТИ дивишся і в Твоїх очах починають палають вогники. Тоді я обіймаю ТЕБЕ , забуваю про все і віддаю тіло тобі, тому що душу віддала вже давно. Вона спить, а ти дивишся на мене:
-“ бачиш я була права, ти Моя, як же я можу ревнувати?”
Я вкотре мовчу і лише намагаюсь зрозуміти.

Офіс. Робота.
Але ТИ і там знаходиш мене. Сідаєш на край стола і дивишся мені у вічі.
-“Йди, дай мені спокій”, - благаю я.
-“О ні, це ти не даєш мені спокою, це ти викликаєш мене”!
-“А Тобі цього не хочеться? Якщо, ні? То Ти вільна”.
-“Ти знаєш що це не так і знаєш, що те що було між НАМИ сильніше за будь-яку відстань. І я це також знаю”.

Ввечері я дістаю скрипку і граю для ТЕБЕ. Її ще не має. Ти сидиш в своєму кріслі і слухаєш, Ти як і тоді любиш мою музику. Навіть ці 2,5 роки не змінили твоїх смаків.
-“А ми були щасливі, правда?”
-“ Так..”
-“ А з нею тобі так само добре?”
-“ Ти знаєш.“
-“ Я нічого не знаю! Ти любиш її?“
Мене прориває і я зриваюсь:
-“ Так, так!!!!!”- кричу я,-“ ... я люблю її, але належу ТОБІ“.
Ти усміхаєшся:
-“а я тобі і ти знаєш це “.

Повертається ключ. Це вона…
-“ Ти грала? “- здивовані нотки її голосу наповнюють кімнату. Вона ще жодного разу не чула моєї музики.
-“ Так, намагаюсь щось згадати “.
-“ І як ?“
-“ Здається щось пригадую. “
-“ Сонечко ... “- вона кладе голову на моє плече... – “ Сонечко, ти так після.... Вибач. “
Її кроки стихають в іншій кімнаті.
А ТИ більше не з’являлась сьогодні. ТЕБЕ не було тиждень, два, три... Мені здавалось Ти більше ніколи не з’явишся і я ніколи не побачу Тебе.
Я стільки чекала цього, але замість полегшання – сум. Твій образ, скрипка, старі фотографії і вирізки з газети, це все що залишилось від Тебе. Завтра ТВІЙ день народження, тобі 28. ТОБІ 28, але назавжди залишиться без 2 місяців 25....

Сьогодні Ти з’явилась. На Тобі джинси і стрейчева футбол очка. Ти усміхаєшся.
-“Сонечко “,
... я опиняюсь в НАШІЙ кімнаті...
- “Сонечко.“
Я опускаюсь на підлогу, тихо і знесиленно.

.....пульс.....

- “Сонечко … “
а Ти все усміхаєшся, такою доброю, ніжною пустотливою усмішкою. - “ Сонечко… “
..прмовили мої губи…
- “ Навіщо? Скажи, чому Ти тоді поїхала? Чомі за кермом булла не Я? Чому йшла злива? ЧОМУ?? “

Пустка.

-“Твоє день народження. Ти так ж як і тоді, а я? Я сива, бачиш? Я сива . Вона говорить що справа в спадковості , що це можна зафарбувати , а я не хочу. Я бажаю бути сивою. Я хочу пам’ятати Тебе.”

- “Бідолашна моя дівчинка “ – Ти похитуєш головою і ніжно торкаєшся моєї щоки, намагаєшся зцілувати мої сльози, але Тобі все відомо..., відомо що...
- “Ти ж знаєш, мене не існує. “- Твій голос стає все тихішим - “....В тебе є Вона і це вже не наші дні. “
- “Ні! ТИ моя! “ – кричу я, і боляче прокусую губу - “….. моя ……. “
Ти сумно дивишся на мене:
- “ Так от чому я тут, з тобою! Це, ти тримала в собі всі ці роки! Ти звинувачуєш себе в тому що сталось........ “
- “ Так . Ти завжди була чудовим психологом! “ – різко зі злістю виривається з моїх губ. – “ мені ніколи не досягти Твого рівня. “
- “ Ти вже досягла! Бідолашна ти... “
- “ Ні! ” – я затуляю вуха. Твої слова печуть... обпалюють, наче кислота, вогонь..... коханн .
- “ Так не можна. Хтось з нас живе, і мені починає здаватись, що це я. І увесь цей світ моя вигадка. “
- “Так, “ – відказую я. - “ так . “
- “ Ні, озирнись ...“
Стомлено підіймаю голову.
- “... що Ти бачиш? Хто відображений у дзеркалі? Сива 29- річна жінка. Що з Тобою? Відпусти мене. Живи. “

- “ Я не можу. “ – здається зараз моя голова лусне від болю і напруги. Серце шалено б’ється в груди. - “ я не можу без Тебе. Ти потрібна мені. Байдуже хто з нас реальний , не йди, благаю Тебе! Ти вже пішла одного разу, а я дозволила цьому статись, не покидай мене в друге. “

- “Що я? Хто я? Плід твоєї уяви чи дійсно тінь? Тільки людини чи минулого? Чи можливо вигадка Ти? Реакція на Твою втрату. Бажання знищити себе через те що Ти пішла до Неї? Завдати Тобі болю, звинувативши у всьому Тебе? Байдуже що ціна надто висока.
Я кохала тебе і зараз кохаю. Досить мук! Будь щасливою! “

- “ Ні! Чуєш? Ні! Хоча не знаю, не знаю чи радіти чи страждати. Нічого не знаю....“ – мій голос стихає і Ти знов цілуєш мене і відчиняєш двері. Знаю це все було в останнє. Більше я не побачу ТЕБЕ.


Лежу на дивані, здається в мене температура. Підходить Вона , приносить лимони і чай, лікує мене.

- “Бідолашна, моя дівчинка “ – говорить вона – “ я ж казала, що буду з тобою завжди, от і постараюсь щоб це ЗАВЖДИ було як можна довше.) “

Дивлюсь на НЕЇ , ЇЇ ніжну усмішку і бачу як Вона кохає мене.


Граю на скрипці………..для НЕЇ……… вперше .