[466x700]
Настроение сейчас - ...

Ти майже невчасно вганяєш свій кілок у криваву роз'ятрену рану сходу Сонця,

Ти любиш гратись з Сонячним волоссям, заплітаючи їх у свої напівщирі верлібри,

Ти залишаєш частину брехні у віршах, бо все занадто правдиве видається фальшем,

Ти бачиш народження нового дня, хоча й немає лікаря щоб перерізати пуповину

Ти дихаєш ефіром ранкового вітру, п'яніючи від намагань розбити останню надію

Крихти її та друзки - наче втілення думок у мої свідомості -

Про нерозкриті ноти у співі ранкових птахів

Це - як твоє єство - таке ж відчужене, криваве та пошматоване

Хоча й свіже та незвідане

Поки... доти... як...

Ти не станеш чужим і твої губи не наберуть відтінку crimson солоності

Чи то пак гіркого аромату

І навіть тепло чиїхось рук не врятує від настання зими.